Запаси на зиму

 

На березі річки під підвісним мостом жила жабка Кузя. Наближалась зима, і необхідно було підготуватись до неї. Кузя утепляла свою хатку і заготовляла запаси.

Недалеко від неї жив рак на прізвисько Сом. Він якось спромігся одному сомові вуса відрізати, тому його так і прозвали Сомом.

- Кузю, чи не багато запасів робиш? – запитав він у жабки, дивлячись, як вона весь час зносить їжу до оселі. – На скільки років уперед готуєшся?

- Я піклуюсь не лише про себе, а й про друзів. Раптом дехто з них зголодніє, я пригощу!

- Ще чого думати про інших!  - вигукнув рак. – Хай кожен сам про себе подбає!

- А ти добре підготувався до зими? – спитала жабка.

- Для мене вистачить! – сказав рак і уповз до себе в нірку.

Насправді рак так само, як і жабка, робив великі запаси. Однак він турбувався лише про себе.

Прийшла зима. Вода почала замерзати. Все рідше й рідше мешканці річки виходили надвір. Можна було замерзнути. Кузя сиділа в своєму будиночку і малювала весну.

«Тук-тук-тук» - почулося у двері.

- Заходьте! – запросила Кузя.

До кімнати увійшла мишка.

- Кузю, в тебе не знайдеться засушених пелюсток кульбаб? Хочу до вареників покласти. Тебе пригощу!

- Є, тримай! Як справи?

Мишка поскаржилась на сусідів, набридливих жуків, і пішла до себе додому. Наступного дня до Кузі прийшла мураха і попросила насіння з кропу.

- Є в мене й таке! Пригощайтеся, - щиро сказала жабка. – Щось добре готуєте?

- Це для ліків. У нашому мурашнику деякі мурахи надумали серед зими хворіти. Насіння нестиму для них.

- Передавайте вашім рідним мої вітання. Нехай швидше одужують!

Протягом зими Кузя спілкувалась з мешканцями берега річки, пригощала їх і була щасливою.

Навесні запаси Кузі поступово спустошились. Настав час прогулянок на свіжому повітрі і в теплій чистій воді. Друзі погукали Кузю виходити на подвір’я і погрітися на сонці. Було дуже весело. А після теплого весняного дощу на деревах з’явились листочки. Трава зеленіла, наче її художник розфарбував.

Кузя пірнула у воду і побачила, як її знайомий рак Сом   викидав зіпсовані невикористані запаси. Вони йому не знадобились.



Вовк-рибалка

 

Схотілося вовкові риби поїсти. А ведмедик у себе  на подвір’ї усі шворки завішав  рибою, щоб в’ялилась. Він, як було відомо, чекав на гостей з сусіднього лісу. Тому щоранку, коли ще сонце не сходило, ішов на риболовлю, заготовляв страви на стіл.

- Я знаю, хто мене рибкою нагодує! – прижмурившись, хитро промовив сірий. – Брате Ведмедю! Брате Ведмедю!

- Хто кричить на весь ліс? –спитав клишоногий, позіхаючи і відчиняючи двері будиночку.

- Досі спиш? Ану, прокидайся! Гості прийшли, хочуть рибою поласувати!

Ведмідь протер лапами очі, ще раз позіхнув і озирнувся:

- Не бачу ніяких гостей.

- А я тобі чим не гість? – вигукнув сірий, що аж дерева похитнулись.

- Ти такий гість, як та сорока, що на гілці сидить! – показав лапою ведмідь на дерево.

Сорока образилась і полетіла геть розносити по лісу новину, що замість гостей до ведмедя вовк приплентався.

- Пригости мене рибкою, будь ласка! Так хочеться!

Ведмідь подумав, подумав і пригостив сіроманця.

- На тобі, вовче, пригощайся! – промовив клишоногий, простягнувши одного лящика.

- А чому лише одного? Мені ще хотітиметься!

- Ти ввічливо попросив, тому і одержав рибину, а якщо хочеш більше, приходь засвітла на річку, ловитимемо разом.

Вовк прийшов, як вони з ведмедем домовились. Кілька годин вони сиділи на березі і зловили по кілька рибин.

- Оце так мало? – здивувався вовк.

- А ти як хотів? Виловити за раз усю рибу? Так воно і є. Сьогодні трохи, завтра трохи, однак щодня з рибою.

Наступного ранку вовк не прийшов до річки. Ведмідь сам ловив і думав собі:

- Наївся сірий риби! До ласенького усілякий гаразд, а до праці і витримки не всі охочі!




Рибка Іва і Окунь

 

На дні глибокої річки жила маленька рибка Іва. Її оселя була між стеблами чудового латаття. Іва мешкала поруч з сердитим окунем Вареником. Він дуже полюбляв їсти вареники, тому його так назвали. Окунь жив одинаком і не хотів спілкуватись з іншими мешканцями річки.

- Дядечку карасю, ви не знаєте, чому дядько окунь завжди такий сердитий? – якось спитала Іва у карася з їхньої вулиці.

- Хтозна! Можливо, через те, що його ледве рибалки не спіймали! – весело промовив карась. – Вони наживили на гачка шматок вареника, а твій сусід його клюнув. Не стримався!

- Що ви кажете?! – здивувалась Іва. – Шкода його.

- Шкода, проте його сердитість можна вилікувати! – заявив карась.

- Не підкажете як? – зацікавилась рибка. – Можливо, я зможу йому допомогти?

- Пливи до нашої підводної чарівниці Перлини і спитай у неї поради, - сказав карась і поплив, оминаючи оселю окуня.

Рибка Іва попливла до чарівниці Перлини, яка мешкала у великій мушлі розміром з акулу. Щойно Іва підпливла, стулка розкрилась, і чарівниця випливла назустріч рибці.

- Добрий день, маленька рибко! – привіталась до неї чарівниця.

- І вам доброго дня, пані Перлино! Я припливла до вас по допомогу! У мене є дуже сердитий сусід, його звати Вареник. Чи можна зробити, щоб він подобрішав? – спитала Іва.

- Це його справжнє ім’я? – поцікавилась чарівниця. – Дивне якесь!

- Його так називають. Це наш місцевий окунь! – повідомила рибка. – То як, чарівнице, допоможеш мені?

- Допоможу! – пообіцяла Перлина.

Вона пірнула у свою вже розкриту мушлю і за мить з’явилась перед рибкою з цукеркою.

- Ось тобі ліки від сердитого настрою! – сказала чарівниця Перлина і попередила: – Коли даватимеш окуню ці ліки для доброти, обов’язково ввічливо привітайся, спитай, як у нього справи, здоров’я і побажай йому вдачі! Тільки не кажи, що це ліки, бо тоді вони не допоможуть. Коли окунь візьме цукерку, побажай йому щасливого дня. Тоді подивимось, допоможуть ліки чи ні.

Весела рибка попливла до окуня, дорогою зустрічаючи знайомих.

- Іво, пригости цукеркою! – просили вони.

- Вибачте! Це мій подарунок для дядечка окуня!

Поки рибка допливла до своєї вулиці, окунь вже чекав на неї. Адже чув від риб, що Іва спеціально для нього несла цукерку. Він був дуже вдячний і запросив рибку на чашечку кави з цукеркою. Іва спочатку хотіла відмовитись, а потім вирішила, що зайвої доброти для неї не зашкодить.  Після чаювання, Іва попрощалась.

- До побачення, дядечку окуню! А як вас звати насправді?

- Срібний місяць! Таке моє справжнє ім’я!

- Таке гарне! А можна я іншим розповім?

- Звичайно, рибко Іво! – дозволив окунь і подумав, яка добра і ввічлива виявилась його сусідка!

Всі знайомі згадали за допомогою Іви, що окуня звати Срібний місяць. Ліки допомогли. З того часу окунь вже не був сердитим. Він посміхався і щодня вітався з усіма сусідами!

Останні новини
Про цей сайт

Пример текста описывающего ваш сайт

Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту