*** Як шкода розлучатися з літом, З теплотою подовжених днів, Із землею, що сонцем зігріта, Із врожаєм родючих полів! До побачення, сонячні ранки З кришталевими краплями рос! Відспівали свої ви веснянки Й надивились на пустощі ос. Сумно, що швидко дні пролетіли. Холоднішає в річці вода. Лиш трава зеленіє щосили Хоч на небо вже теж погляда. Закінчився і час відпочинку, Безтурботних і вільних годин. Бачу чітко зрадливу зупинку, Звідки літа уноситься плин. Як шкода розлучатися з літом! Як шкода, що клубок сподівань Розмотався і зник самоцвітом! Як щемить від таких розставань! *** Стогнала осінь, плакала дорога, Піднявши листя з пилом в височінь, В душі зверталась з вірою до Бога, Чекала жалю і святих прозрінь. Куди податись, до яких обмежень Дорозі можна на святій землі? Коли не хочуть зайвих застережень Прочани світу на битому склі. Де пункт призначень? Де кінцева ланка? Де край дороги, обрію кінець? Там, де терпіння, співчуттів в’язанка, І навіть є печалі камінець. Якби не сфера, не блакитна куля, Кінець би був, ударившись чолом. Тоді б до купи склалося минуле, Застерегло, укутавши крилом. А так скитайся в нікуди дорога! Твого кінця, твоїх поневірянь Не бачить час. А грається тривога, З усіх сміється створених надбань.

 

Єднаймось!

 

«Єднаймось! - дзвеніли дзвони,

Луною душі торкнулись.

- Ми разом! І нас мільйони!»-

У захваті відгукнулись.

 

Свободу ми бережімо!

Без неї життя немає.

Геть лихо! Йому скажімо,

Воно нам життя ламає.

 

Ми разом! Ми – Українці!

І в цьому є наша сила.

Ми сонця ясні промінця,

Земля нас таких родила.

 

Дарила нам Божу волю,

Її, зокрема, тримайтесь,

Усупереч серця болю.

«Ми – нація, тож єднайтесь!» 

 

***

На забутих стежинах долоні

Не побачити долі кінця,

Змили їх мої сльози солоні,

Неприховані сльози митця.

 

На розставлених пастках спіткнуся.

Мій ланцюг торохтить по землі.

Лише небові знов посміхнуся,

Витираючи піт на чолі.

 

Розкриваються вікна оселі,

Запросивши новий вітерець,

Втім високі напружені скелі

Заборонять іти навпростець.

 

Вітерець давні скелі минає,

Від сльози залишає сліди,

І вони поступово зникають,

Прошепочуть ледь чутне: «Іди!

 

Оминай перешкоди без болю,

Заспокоюйся, Небу вклонись.

Не дивись на долоні знак долі,

Від гаданій чимдуж відвернись.

 

У тобі є прихована сила,

Зрозумій, де її джерело,

Щоб ту міць твої вени носили,

Для польотів дарили крило.

 

Намагайся радіти дрібницям,

Вони є складовими життя.

Пий натхненно з кохання криниці,

Світ народжує це почуття!»

 

Всесвіт

 

Не осяйнути Всесвіту об’єму,

Не бачать очі, зір не уявляє,

Христова зірка знана Віфлієму,

Вона навік його благословляє.

 

Число галактик – таємниця світу.

Число зірок – неточне рахування.

На впалу зірку почекають діти,

Щоб загадати радісне бажання.

 

Духовний Всесвіт – більша таємниця.

Тут невідомо, що порахувати.

Комусь душа – самісінька дрібниця,

Комусь душа – для того, щоб кохати,

 

Любити світ, людей, бажань вершини,

Дарити радість, пестити натхнення,

Польотом думки вище за хмарини,

Зірок дістатись від благословення.

 

Літати з ними у космічнім морі,

Серед сузір’я бачити тварини.

Дивує Всесвіт, де панують зорі.

Дивує Всесвіт в серці у людини.

 

Пісні

 

Такі привабливі пісні

Звучать сміливими вустами,

Лунають звуки голосні,

Що створюються голосами.

 

Милує слух приємний звук,

Душі торкається промова.

Не можна не схрестити рук

В виду обіцяного слова!

 

Невдовзі житиму в раю,

Чарівні зміни незабаром.

Кому цей рай не по нутру,

Той спантеличений «базаром».

 

Співак вже бачить уві сні,

Як опиняється при владі.

Тому звучать його пісні

Нектаром квітки у принаді.
 

 

Вечір

Вечір  в будинок приходить,

З букетом  жовтих зірок

Тим часом далеко робить

У крайнебо сонце  крок.

 

Потім веде перемову

З місяцем в височині.

Напевно, між ними змова –

Щоб швидше минали дні.

 

«Знову з тобою зустрілись!» -

Сміється до сонця він.

Зорі на небі розсілись,

Додавши темряві змін.

 

Ввечері час надихає,

Робить довершеним зміст,

Радісно нам прокладає

В майбутнє надійний міст.

 

Хочеться нам, чи не дуже,

З часом йдемо по мосту.

Вчорашній майбутній, друже, -

Теперішній на посту.

 

Коштовність

 

У світі є одна коштовність.

Усіх дорожча діамантів!

Не досвід і не красномовність,

Не кілька цінних фоліантів.

 

Прикраси з золота – нікчемність,

Порівняно з її ціною.

Втрачає вартість навіть вченість,

Така ця річ є дорогою.

 

Держава, армія, кадетство –

Не підійняти їх величність

Над Божим витвором мистецтва.

Її ціну складає вічність.

 

Краса природи потьмяніє,

Вогонь від слабкості погасне!

Від неї навкруги світліє,

Бо це – людська душа прекрасна!

 

Чи чуємо ми тебе?

 

Чуєш ти, земле, чуєш

Шелест пташиних крил?

Може, серцем відчуєш

Слабкість тоненьких жил?

 

Чуєш, як ми вчимося

Бачити мир сповна?

Світу щоб довелося

Зрідка казати «війна».

 

Щоб навіжені гармати

Брухтом везли на смітник,

Щоб не чув автоматів

Кожен твій материк.

 

Чуєш, земле, молитви

Наче різним богам?

Віра зчиняє битви,

Смерть усім ворогам.

 

Чуєш, як плаче дитина

В сірі холодні дні,

Як проростає зернина,

Вкинута в грудку землі?

 

Чуєш залежності пастку,

Безпомічність лікарів?

Чуєш політиків казку,

Мову своїх синів?

 

Певно, земле, ти чуєш,

Терпіння душу шкребе.

Нас ти й досі годуєш.

Чи чуємо ми тебе?

 

Я міг би людям пробачати

 

Чи треба людям пробачати,

Не чути сварки голосні,

Почувши грубощі, мовчати,

Неначе бачиш уві сні?

 

- Нехай за душу не чіпають.

Як скажуть, я їм відповім.

Нехай натуру мою знають.

Зроблю їм боляче усім!

 

У розпачі лунає сварка,

Образи знову на віки,

На крихти скла розбилась чарка,

І сліз накапають річки.

 

Немає сили пробачати,

Самоповага не дає.

Злість починає мандрувати,

Свою всесильність визнає.

 

Чи слід знайти в собі можливість

Вогонь терпінням погасить,

Свою чинити справедливість,

Добру принести в жертву злість?

 

Я міг би людям пробачати.

Питання є: «Чи справді б міг?»

Добро у роздумах крилатих

Зіткнеться з помстою доріг.

 

Вчися

 

«Вік живи та вік навчайся», -

У прислів’ї так звучить.

Своїм вмінням переймайся,

Вчися, друже, кожну мить.

 

Хай наснага до навчання

Не зникає на віки!

Це моє тобі бажання

На усі твої роки.

 

Не шкодуй багато часу

На дослідження наук,

Свою вченість, як прикрасу,

Бережи, мов серця стук.

 

Вчися правильно писати,

Стережися помилок,

Вчися гарно розмовляти,

Прислухайся до думок,

 

Намагайся більш читати,

Розвивайся звідусіль,

Вчися з мов перекладати,

Докладаючи зусиль.

 

Коментар у Інтернеті

Ти сміливо залишай,

І в заяві та анкеті

Помилок не допускай.

 

Бібліотека

 

Велика затишна кімната,

Густе повітря від думок,

Панує тиша серед злата

Скарбів у вигляді книжок.

 

Тут сила розуму панує

Письменників і вчителів.

Чия краса весь світ врятує?

Музик, поетів і митців!

 

Чарівний світ літератури

Своє життя тут віднайшов.

Пірнає в джерело культури,

До раю, хто сюди прийшов.  

 

Без додаткових навантажень

Ти знайдеш необхідний друк,

І у полоні нових вражень

Вивчатимеш скарби наук.

 

До царства знань відкриті двері,

Завжди чекає мить нова,

Бібліотечна атмосфера

Чарує й створює дива.

 

Навесні

 

Весняним днем пташки співають,

Розталий сніг біжить, дзюрчить,

Краплини дощові вітають,

Зоря на заході горить.

 

Земля вкривається травою,

З-під снігу проліски ростуть.

Чарівний сад бринить імлою,

Дізнавшись про весняну путь.

 

Летить по небу янгол Божий

З вінком заквітчаним в руках,

Весна йому з усіх дорожче

Річних сезонів у роках.

 

Узявши палицю чарівну,

Весна торкається кущів –

Вони вдягаються у дивне

Вбрання зелених кольорів.

 

Бруньки від дотику квітують,

Повітря медом пахкотить.

Щороку нас весна дивує,

Від дива серденько тремтить!

 

Голод

 

Якщо не їсти і не пити,

Життя так довго не трива,

Проте людина хоче жити,

Тому продукти спожива.

 

Крохмаль, барвник і концентрати,

Так смачно! В роті аж скрипить.

Однак слід лікарства ковтати,

Бо усередині болить.

 

Печінка, виразка у шлунку,

Ми спокій бачимо у сні.

Продукти вищого ґатунку

Їмо, бо шкода у смітник!

 

Вважаємо, наїлись смачно.

А що болить - переболить.

Від порівняння дуже лячно,

Коли замислююсь на мить:

 

Людина тілом не єдина.

Душа теж голод відчува.

Без їжі душечка загине.

Їй потребуються слова!

 

Але людина споживає

Не книжок якісні рядки.

Її читання не цікавить.

Годують душу «барвники».

 

Їх телебачення транслює,

І їжа ця така смачна!

Душа людська не голодує,

Проте спустошена вона,

 

Не ті продукти споживає,

Тому хвороби у душі.

Якщо людина не читає,

Її душа по швах тріщить.

 

Та варто взяти в руки книгу,

Рубці загоюються вмить.

Почуєм у душі відлигу,

Всередині не так болить.

 

Весь Божий світ тебе шанує,

Якщо читання – тобі в масть,

Від спраги душечку втамує

І навіть розуму додасть.

 

Людині

 

Людино, Боже ти створіння!

Криниця прагнень і бажань.

Нехай володарює вміння

У твоїх справах без вагань!

 

Нехай душа твоя квітує,

Збагачується і росте,

Людськими вчинками дивує,

Кохає серце золоте!

 

Нехай панує справедливість

У твоїх справах на чолі.

Вона приборкає зрадливість,

Погасить витівки малі.

 

Нехай розсудливість і розум

З тобою на віки живуть!

А тимчасовії морози,  

Загартувавши нас, минуть.

 

Хороший настрій хай панує,

Людей шануй і поважай,

Нехай краса тебе милує,

Ти нею душу прикрашай!

 

Людино, ти – дитя любові!

Бог світ тобі подарував.

Душею будьте всі здорові,

Закон щоб Божий процвітав.

 

Вада

 

Немає вміння – радість чи біда,

Душі байдужість чи нема бажання?

Коментарів присутніх череда

Не викликає сорому й зітхання.

 

Немає тями, спраги до пізнань.

І не вважається за ваду ця нестача.

Йти навмання без жалю і ридань,

Аби була попереду задача.

 

Була б мета. А там - яка різниця?

Слова за зброю підуть ворогам.

Але без вміння блиска громовиця.

Немає вміння – гріш ціна словам.

 

Учню

 

Мій друже, вдачу почекай!

Вона вже близько! Тільки знай,

Слід дочекатися години,

Відчути біль, страхи, провину.

Така сувора наша днина.

Що б не було, - перемагай!

 

Що б не зустрілось на дорозі,

Ти сильний! Встояти ти в змозі

Проти вітрів, що все руйнують,

Проти злих слів, що скрізь панують.

Ти сумнівів побореш гай!

Що б не було, -  перемагай!

 

Позбудься місць слабких в душі.

Чуй лише близькість перемоги,

Навіть якщо нема дороги,

Розбиті сподівань пороги,

Лунають відчаю вірші,

Ти не опинишся в глуші!

Повір в щасливе провидіння,

Бог дасть тобі благословіння!

Йди у життя з вогнем в очах,

Твій ворог – це лише твій страх!

 

Глядацьке товариство
 

Хто людство всадив перед телеекраном,

Показує фільми, транслює їх даром,

З чутливістю грає, лоскоче всім нерви?

Герой головний – дурень, злодій чи стерво?

 

Хто пульти роздав у невпевнені руки,

Які натискають на кнопки від скуки,

В нервовім запалі міняють канали,

Проводячи час в безповітряній залі?

 

Щоб вразити дужче глядацьку цікавість,

Показують різну мерзоту й лукавість:

То вбивства людей, наче людство – худоба,

То безліч рецептів, якщо є хвороби,

 

Нав’язують одностатеве кохання

У кліпах, ток-шоу. Людей клонування

Невдовзі покажуть, щоб лоскотно було,

Про справи реальні щоб люди забули.

 

А ще є огидні реаліті-шоу,

Де можна дивитись життя знову й знову,

Неначе у дірку в замку підглядаєш

І що у сусідів з дрібницями знаєш.

 

Немає досліджень життя науковців,

Поетів, письменників і вільноборців,

Для молоді інші існують кумири,

Які оббігають кафе і сортири.

 

Немає освітніх цікавих досліджень,

Реаліті-шоу ідуть цілий тиждень.

Скажіть, чи хто-небудь відповідає

За наслідки впливу такого розмаю?

 

Чи може хто-небудь заборонити?

Оскільки страждають, насамперед, діти.

Будь ласка, насильство прийміть із екранів!

Нетреба нам розкоші жадібних панів!

 

А зараз така суперечка існує:

- Дивись, в Інтернеті те саме панує!

- Погоджуюсь, втім Інтернет якось ліпше,

У ньому людина читає і пише.

 

Зі спостережень –  одна характерність:

Коли у негоду, як люту химерність

Раптово увечері світло зникає,

Ніхто на дозвілля тоді не впливає,

 

Якщо ноутбук ще не встигли