Нариси

 

Подорож

 

Хода черепахи по землі вкрай повільна. Собака натомість бігає швидко. Обоє з часу народження відправляються у подорож по життю. Якщо раптом розпочинається дощ, черепаха ховається у панцир, а собаці доводиться шукати схованку. Не знайшовши, доводиться повертатися до будки. Коли дощ припиняється, собака наздоганяє черепаху, яка йде повільно, але впевнено, хоч і обережно. Здається кожен її крок робиться з важким зусиллям. Тому він набуває не лише фізичного значення, а й ідеального, тренування сили духу. Цей крок – перемога над собою. Жодна істота на землі не наділена даром носити на собі свій будинок. Ні, він не вічний тягар, а надійне прикриття. Черепаха особлива. А собака скільки бігала, і все марно. Її крок непомітний. Він загубився серед собі подібних. Істоти різні, а мета одна – подорожувати дорогою життя. Задоволення від подорожі отримують обоє.

Гра

 

Скрипаль грає на скрипці, вона пищить. Ударник вистукує в барабани – наче по голові. Гітарист перебирає струни. А коли грає на них, вони рвуться. Кожен музикант підбирає собі інструмент згідно рисам характеру. Звук не такий важливий на відміну від процесу його створення. Уся насолода в дії, а саме – у грі. Крик. Це я кричу. Дехто грає на моїх нервах. Невже отримує насолоду? Неодмінно, бо такий порядок.

 

Обручка

 

Ще одній людині подарували обручку. Вона стала на неї і пішла. Іде, іде, іде, іде – без кінця і без краю. Може, людина і прагне кудись прийти, але не досягає місця призначення, якого не існує. І навіть якщо побіжить, то все одно не вийде за межі. Згодом людині здаватиметься, що декорації навколо змінюються з певною закономірністю. І вона казатиме, що через певний проміжок часу все повторюється знову. Обручка – це замкнуте коло. Дехто не біжить, а вчасно зупиняється і озирається.

 

Впертість

 

Якось довелось почути розмову двох впертих собак.

-         Гав-гав-гав, - сказав собака.

-         Гав-гав-гав, - відповів інший.

-         Гав-гав-гав … гав, - не здавався перший.

-         Гав-гав-гав … гав, - прийняв виклик другий.

-         Р-р-р, - розмірковував собака.

-         Р-р-р, гав! – вразив її інший.

-         Гав, Р-р-р! Гав, Р-р-р! – прогавкав опонент на зло.

-         Гав-гав-гав! – і цей показав свою злість.

Вийшла людина і прогнала собак з-під вікон, щоб не заважали. Перший собака побіг в один бік, а другий собака – в інший. На відстані чувся гавкіт обох, хоча з малою гучністю.

-         Гав-гав, - з одного боку.

-         Гав-гав, - з протилежного.

Собаки розбіглися так далеко, що вже не чули один одного. Втім кожен з них для більшої впевненості, що його слово буде останнім, прогавкав заключне «Гав!»

 

 

Вершина

 

Слово «вершина» асоціюється з висотою стремлінь і досягнень. Звернемося до словосполучень: вершина гори, на вершині успіху, вершина айсбергу, вершина кар’єри, на верхній сходинці, вершина досягнень. Наші вуха і мозок сприймає це слово солодко, з приємним враженням.

Спільнокореневі слова до слова «низ» викликають зовсім інші почуття: огиду, презирство, нікчемність, неспроможність – низи суспільства, нижчий прошарок розвитку, досягати нижчої сходинки, низький вчинок.

Парадокс двох значень знаходиться в фізичних властивостях величин. Час, як і розвиток, - в постійному русі. Саме через рух величин вершина і низ є відносними. Тобто знаходячись на вершині, доводиться рухатись вниз, а той, хто внизу – рухається вгору. «Вершина кар’єри» передбачає нездатність на вище, бо там немає шляху. Вершина гори чи айсберга означає, що вище вже немає гори, уся залишилась внизу. Верхня сходинка спонукає на поступове повернення назад або падіння.

«Низ», навпаки, дає сподівання на підняття вгору. Різниця заключається у швидкості і доланні відстані. Дехто трішки опускається і трішки піднімається. А дехто високо летить і низько падає. Трапляється, що можна з усіх зусиль втриматися на вершині, або все життя залишатись внизу – така собі стагнація руху.

Що слід пам’ятати? Про динаміку розвитку. Опинившись на будь-якій сходинці, рух не припиняється. Де б не стояла людина в своєму розвитку, вона все одно рухається. Людська свідомість прагне до вершини. Але чи варто поспішати?

 

 

Ручка і зошит

 

Одна людина отримала в подарунок ручку й зошит. Закінчивши школу на відмінно, людина вирішила застосувати подарунки собі на користь і стати письменником. Вона узяла ручку, торкнулась нею скроні і сіла перед зошитом, що лежав розкритий на столі. Подержавши ручку біля однієї скроні, людина узяла її в іншу руку і подержала біля іншої скроні. Не допомогло. З’явилась ідея ознайомитись з класичною літератури більш ретельно, раптом намалюється сюжет. Повторення граматики зміцніло знання про написання префіксів, часток і ком, однак у пошуку сюжету не допомогло. Щовечора людина сиділа і думала, щоб такого написати, бо є ручка і зошит. І зупинилась на переказі античних казок. «Безпрограшний варіант», - вирішив видавець і підписав договір з людиною.

Світ перетворився на колекцію образів і відносин між ними. Кожне видовище, кожне слово створювали новий, незаангажований світ, в який письменник занурювався з головою, ледве встигаючи винирнути, щоб вдихнути. Кілька десятків списаних ручок викидались одна за одною, а зошити складались докупи, утворюючи штучну Говерлу. Коли думка передує слову, останнє може бути неправильно написаним, загубивши літеру, а речення кому. Але письменник живе в полоні сюжету, а герої різного характеру, такі своєвільні, чарівні охопили душу і навколишній світ. Письменник задоволено зітхнув, складаючи зошити докупи. Подивившись крізь вікно на синє небо, він подумав про чисельні видавництва, які обов’язково відмовлятимуть у співпраці, про критиків, котрі схопляться за орфографічні помилки або засудять характер написання. Але ж це неважливо… Що важливо?.. Нова кипа чистих зошитів, новий набір ручок і нові образи, події, сюжети, з якими хочеться спілкуватись, переживати і жити…

 

Причинно-наслідковий зв'язок

 

Лежав на дорозі великий камінь. Наче нечиста сила його туди шпурнула, весь такий темний, гострий, справжня причина руйнувань: у машини колесо через нього зламалося, перехожий гулю набив, бо спіткнувся. Нещодавно зовсім прикрий випадок стався. Велосипедист наїхав на нього, злетів і розбив голову. Немає вже людини, а камінь є. Він лежить поруч з могильним вінком, то холодний, то гарячий, залежно від температури повітря.  Мати загиблого плаче, камінь звинувачує, мов забрав у неї синочка. І де він узявся на дорозі? Хто його туди поклав? Біжать солоні сльози по жінчиному обличчю, ледве встигає їх витирати. Виблискує сіль різними кольорами, що грають на сонячному сяйві. «Чому той камінь раніше не прибрали? Скільки билися об нього! Це що людська недбалість?» - замислилась мати. Пішла дорогою шукати інші камені. Який знайде, вбік викидає. Машини сигналять, водії лаються, а вона собі йде, чужі душі рятує від кам’яного руйнування.

А звідки той камінь? Твердий, справжній шматок скелі, на перший погляд непохитної скелі! Звісно, він відколовся від неї в районі гір. А звідки гори? Такі високі, вражаючі, втілення величі і часу, великої сили землі?! Велетні рельєфу! А вчені кажуть, що той рельєф, де гори, означає молоді ділянки земної поверхні. Рівнина – це стара, розтоптана часом і людьми, поверхня, а гори – молода ділянка земної кори, де час від часу відбувається формування поверхні внаслідок підземного руху, землетрусу. Спалахне під землею, зрушиться лава, трусне нашу землю, піднімається її кора і падають камінці. І що ж воно камінь? Не причина руйнування, а наслідок руйнування. Чи і те, і друге? Не слід робити однобоких висновків. Долю ж пише Всевишній.

 

 

 

Закон

 

Правила пишуть, щоб їх порушували. Якщо є правило, то є й порушення. Немає правила – немає й порушення. Народ вимагає вдосконалити закони. Чи не є це проханням вдосконалити порушення? Чи зможе закон вдосконалити докори сумління?

 

 

Літ думок

 

   - Що краще - вертикаль чи горизонталь?

-         Мені більш імпонує горизонталь. Вона асоціюється з горизонтом, а горизонт, в свою чергу, із мрією. Я люблю мріяти!

-         Ні, у горизонталі усе має вигляд плоского і обезформленого, відсутній об’єм, що означає виключення ємкості, сама порожнеча!

-         Тоді мені дужче подобається вертикаль. Вона асоціюється з жердиною, яка рятує під час повені, вона відводить громовицю в образі стовпа, переносить електроенергію. Це зріст, перспектива і прагнення вгору.

-         Чи ти знаєш відстань від вертикалі до горизонталі?

-         Знаю, 90 градусів.

-         Я поверну площину на 90 градусів. Що ти бачиш?

-         Я бачу, як відбулося перевтілення. Горизонталь зробилась вертикаллю, і навпаки.

-         А тепер я візьму і закручу ці перпендикулярні лінії, наче вертушку, нехай покрутяться! Що скажеш?

-         Тоді підніметься вітер і розкидає  аркуші паперу, вони полетять по світу.

-         Це і є життя?

-         Так, життя – це літ думок. Вочевидь вони народжуються, коли горизонталь і вертикаль крутить чиясь невидима рука.

 

 

 

Питання

 

Йде людина у степу і дивиться під ноги. До землі притулилась пом’ята трава. Вона задає питання: «Скільки травинок у степу?» Чоловік піднімає голову і дивиться, як летить птах. В голові виникає питання: «Скільки пташок в небі?» Час минає, людина втомлюється і мимоволі себе запитує: «Скільки квадратних кілометрів займає степ?» А ще, пройшовши кілька миль не стримується і вигукує: «Скільки можна вже йти! Де кінець? Скільки часу витратив на ходьбу?» Що передбачає питання, яке починається зі слова «скільки»? Певно, цифру, якщо бути точним. Невже відповіддю на такі глибокі питання стане цифра? Не хочеться собі зізнаватись. Через подібну тривіальність робиться висновок – не слід завжди задавати прямі питання, бо відповідь на них не задовольняє. Краще висловитись питанням риторичним, і тоді думка далі розвиватиметься. Скільки нових ідей з’явиться в голові?!

 

 

Краса

 

Яка чудова квітка росте в садку! Дійсно, троянда – цариця квітів, не можна намилуватися! Який приємний аромат! Людина підійшла і понюхала, встромивши носа всередину квітки. Аж раптом закричала від болю. Негідна комаха вкусила! Боляче, несила терпіти! Оцет допоміг зняти припухлість. Сльози лилися з очей через біль та образу. Ненависна комаха! Ненависна квітка! Як часто обставини життя змінюють наше ставлення до краси! Але ж при цьому сама краса не змінюється.

 

 

Межа

 

Я б ходила босою, але камінці впиваються у мої ступні. Я б бігала під дощем, але боюся, що він кислотний, і в мене випаде волосся. Я б купалася в річці, але вона брудна. Я б дивилася на сонце, але воно сліпить очі. Усі речення стоять в нереальній умові. В якому світі я живу? Де межа між реальним і нереальним? Геть межі і кордони! Нехай корегує дії лише сумління.

 

Обмеження

 

Людину насичує космічна енергія. Вона дає жвавість, розум, здоров’я, широту мислення, любов. Як часто людина згадує, що вона – космічна істота? Буденна колотнеча, прагнення  збільшити прибутки, господарювання – все це консервує мислення, обмежує життя. Коли ти дивишся на зоряне небо, розмірковуєш про життя? Усі господарчі справи з’являються і зникають, а Всесвіт – вічний.

 

Людина

У верблюда – горби, мураха тягне паличку, яка за вагою у кілька разів важча за нього. Вівця позбавлена розуму.

Людина – гарна, розумна, кмітлива, здатна до винахідництва. Людина – особлива! До речі, у будь-якому суспільстві є багато людей.

Дощ

 

Дощ крапав впродовж ночі і ранку наступного дня. Насправді холодні краплі води, що падають з неба, дратують не так сильно, як брехня. Вони лоскочуть шкіру, зігріваючись твоїм теплом і зникають під одягом. І головне, щоб не продуло тіло у мокрому одязі протягом. Поривчастий вітер вивертає парасольку і робить з неї бокал для дощової води. Не треба засмучуватись і уявляти собі майбутніх витрат на нову парасольку та чекати нової біди. Вона сама прийде без запрошень, без очікувань, хоча с попередженнями та передбаченнями. Треба на них звертати увагу, бо усі вони мають значення. Цієї ночі недарма явився небіжчик у сновидінні. Перша думка була про смерть когось з близьких крізь таке провидіння. Але вчасно спало на згадку, що небіжчики сняться на дощ. Добре, що справдилась саме ця прикмета, поливши квіти парків і площ. Єдине, що не дає спокою, це поганий дощовий настрій. Моє кисле обличчя зараз було б добрим зразком для створення шедеврів майстрів. Дощові краплі стікали з моїх волос, що робило мене схожою на мокру курку. Якби зараз ішов сніг, то я була б схожа на чарівну снігурку. Навіщо я закрила парасольку? Ах, так, її зламав вітер, наче слабку топольку. Так зробилось прикро. Невизначений крадій останні крихти хорошого настрою викрав. Може, небіжчик у сні пророкував моїй парасольці смерть? Дуже багато питань, і всі думки ідуть шкереберть…

Мене щойно оббризкала машина, в’їхавши швидко у калюжу. Було однозначно те, що водій навмисно збільшив швидкість, коли я до калюжі дійшла, і тепер я більш походила на колючку верблюжу. Звичайно, водія вилаяла від душі і побажала йому поліцейських лежачих і стоячих та дорогу, вкриту цвяхами.  І щоб все подальше життя водій і вся його родина разом з машиною позаростали реп’яхами.

Дощ став сильнішим, змиваючи всі сторонні думки. Я б закрилась у будинку залюбки. Але треба мокрою вулицею добігти додому. Від холоду і бігу відчути насолоду й втому. Остання крапля, яка потрапила на мене з даху, змила думки про зламану парасольку, небіжчика і водія. Нарешті вдалося прогнати хорошого настрою крадія. У сухому приміщенні з’являється приємне відчуття власної безпеки. Переодягнувшись у суху сукню, подивлюсь на бібліотеку. Саме зараз хочеться почитати, бо з’явилось таке бажання. Дощ – це добре, він справжній, а я ненавиджу брехню, через неї самі страждання.

Останні новини
Про цей сайт

Пример текста описывающего ваш сайт

Форма входу
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Друзі сайту